Сучасний світ розглядає освіту головним фактором і рушійною силою економічного розвитку і становлення країни. Важко збагнути і оцінити її роль для людей і суспільства, її вагомості та значущості для громадян нашої країни. Освіта є інструментом становлення людини у світі, набуття і оволодіння певним рівнем знань, які потім трансформуються в інтелектуальні ресурси країни. Вирішальною сходинкою в розвитку особистості є здобуття вищої освіти, що дає величезні можливості для реалізації свого потенціалу та втілення напрацьованих ідей у життя.

Але сучасний стан вищої освіти, а саме системи освіти далеко не на тому рівні який би забезпечив людині цю реалізацію та довгоочікуване інтелектуальне процвітання. Кожного дня можна чути безліч критики яка направлена на проблеми вищої освіти, що стали кісткою в горлі як для правлячої верхівки в галузі освіти, так і для студентів.

Завжди одна балаканина, а конкретних кроків, які б вивели освіту з того лабіринту в якому вона блукає і поставили її на ноги немає. Це є дуже актуальною а головне системною проблемою. Проблемою на яку освітянські та владні кола закривають очі і роблять вигляд, що нічого не відбувається, тим самим зариваючи проблему ще глибше лише імітуючи свою роботу у вирішенні проблем.

Деградація освітньої системи відбувається уже не перший рік, а налічує досить тривалу історію і має значний період. Все це почалось з моменту втрати держави контролю за освітнім ринком. Наступним кроком у цій тенденції стало перетворення українських вишів на джерело заробітку, на відмивання коштів, на збагачення певних фізичних осіб своїх капіталів. Освітні заклади стали засобом маніпуляції студентами, важелем впливу на становлення молоді, на їхнє світосприймання і в деякій мірі на переосмислення і зміну цінностей в житті.

Нам завжди обіцяють щось краще на майбутнє, а ніж те що ми зараз маємо. З власного досвіду можемо переконатися в зворотному. Обіцянки про збільшення бюджетних місць, підвищення стипендій, покращення умов і якості навчання, забезпечення освітніх закладів новими інформаційно-комунікаційними технологіями та інше чути з року в рік. Але що ми бачимо. Держава роздає на ліво і направо ліцензії ВНЗ, ліцензує не потрібні на ринку праці спеціальності окремим вузам, випускаючи з року в рік цілу дюжину непотрібних студентів , наповнює свої виші бездарними і неспроможними студентами, які не можуть виконати елементарного, мінімального навчального навантаження.

Популярність вищої освіти зросла в декілька разів, досягла свого апогею, а її якість впала і продовжує падати за правилом геометричної прогресії. Вища освіта знецінилась точно так само як і наша гривня на ринку економіки . Вона стала розмінною монетою, а диплом перетворився у непотрібний фантик. Адже зараз наявність диплома з вищою освітою нічого не гарантує. Під цією корочкою може ховатись той самий бездар, якій отримав його не за свій рівень знань, а йому просто допомогла нікчемна система стати таким високоосвіченим . Тип паче диплом не дає нікому достойного працевлаштування, бо всім відома процедура прийому на роботу молодих спеціалістів, способи і засоби посісти те вакантне місце. Окрім поодиноких випадків справедливості.

Окреме місце посідають педагогічні університети, в яких також відбуваються досить цікаві речі. Рівень знань більшості студентів-випускників майже на нульовому рівні, хоча самих студентів у цих вузах навчається дуже багато. Відсутній реальний контроль за рівнем знань з фахових дисциплін, натомість студентам нав язуються маса дисциплін які не стосуються їхньої спеціальності, а заважають становленню фахівця у свої справі. Практично повна відсутність контролю за педагогічними практиками і аналізу їхніх результатів. Все зводиться до формального написання документації, без реального практичного підтвердження. Некомпетентність та необ єктивність викладачів та їхня не відповідність сучасним вимогам викладача , корупція під час екзаменаційних сесій, утиски прав студентів і верховенство над ними викладачами, в своєму роді певний монархізм. Всі ці недоліки та компоненти і породжують псевдо-педагогів.

Така ситуація є результатом гнилої системи яка охопила всі сходинки вищої освіти і її в цілому та безкарно процвітає в освітньому просторі, практично довела до ручки вищу освіту і поставила під загрозу майбутнє.

Але виявляється такий парадокс. Практично всі вважають таку систему вигідною. Чиновники отримують показники успішності і зайнятості, які їх влаштовують. Студенти не замислюючись отримують папірці, які називають дипломами і залишають задоволеними. Батьки також відіграють не останню роль, радіючи своїм розумним і освіченим діткам. Напівлегальні підприємства з задоволенням беруть на роботу, за низьку зарплатню, таких кваліфікованих спеціалістів, які переважно довго на ній не затримуються. Ось і виходить так, що на вакансію двірника чи прибиральника, потребують людину з вищою освітою. І не дивно. Що ж тут такого. Всього то на всього вища освіта. Та вона у кожного третього є.

Іншим словом як абсурд, це назвати не можна. Вища освіта знецінилася. Вона штампує зовсім не професіоналів і не спеціалістів. За нею стоять тупі студенти, які з одного боку є винуватцями, а з другого боку заручниками існуючої системи. З вузів виходять бездарі. Виходять псевдо педагоги, частина з яких вже завтра піде навчати дітей у школах. Виходять лікарі-убивці, які скоро підуть працювати до лікарень. Виходять техніки, які нічого не вміють.

Проаналізувавши проблеми, які виникли у вищій освіті, можна і потрібно говорити про реальні і діючі реформи, які будуть написані не лише на папірцях, а будуть ефективно впроваджені і зможуть використовуватись для подолання цієї прірви. Які будуть спроможні підвищити рівень вищої освіти в країні, її якості і стану в якому вона перебуває.

Потрібно негайно скоротити кількість вузів мінімум в 2 рази в найближчий час, адже в нас нема такої кількості студентів, які б могли повністю заповнити всі місця. Посилити контроль за вступом студентів до вузів, і знищити корупційні схеми прийому студентів, а найголовніше ліквідування випадків зарахування студентів на місце у випадках недобору. Також встановити контроль за студентами, а саме за їх рівнем навчання, якій відповідає дійсності, і за їхньою успішністю з профільних предметів, яка відображає успіхи студента у навчанні і дає змогу оцінити його як майбутнього спеціаліста, та багато інших.

Якщо не розпочати роботу найближчим часом, то вся ця піраміда під назвою вища освіта незабаром рухне, і всі побачать, що робилося у них на очах. Маю надію і великі сподівання, що наша освіта верне собі авторитет, свій рівень і відповідність високим критеріям, а Україна не стане територією населеною бовдурами та неандертальцями. А стане сильною країною, де рушійною силою розвитку і процвітання буде високоосвічена та інтелектуальна молодь.