Моя вічна і свята Україна. Моя неосяжна і прекрасна земля. Для чого створив тебе Бог?

За що так тяжко карає він твої чорноземи?

Моя скривджена долею країна

Твій стогін навіть на мить не зупинявся, він лише зрідка стихав. Та голос твій, ледь тихий, не приглушили загарбники. Жорстокі та ниці люди не зламали твою волю, не підкорили твій незнищений народ.

Тебе навіть тисячоліття не здатні побороти. Бо хіба можна здолати силу і любов? Не побореш правду - не відвернеш поміч Божу. Бо хоч і прирік Всевишній тебе на страждання, та все ж не покинув. Мабуть, дав тобі таке буття, щоб славилася ти на весь світ, щоб кожен, хто чув скромні слова Україна і українець , тремтів. Хтось від захоплення, а хтось від жаху..

Ти правдива для своїх людей і карколомна для ворогів. Бо хто ворог твій? Злочинець? Нездара? Підлий заздрісник, який ніколи в житті своєму так і не дізнається, що таке справжня мужність і братерство.

Ти вмирала у війнах, а відроджувалася у революціях. Війни на твою землю приносили вороги. А революцію творили люди. Україна це народ, це страшна нація. Коли подумки згадуєш твою історію, то дихання прискорюється, а серце б ється все частіше. Я пишаюся своєю нацією, а вороги українські посягають на саме існування моєї держави. Та хай вони що не роблять, але за кожен клаптик землі битиметься український люд. І у своїй останній війні ти вже не помреш. Адже війна ця буде переможна, і час прийдешній це час життя, час твого нового розквіту, моя славна Батьківщино.

Україна Непоборна, щира, героїчна, світла, навіть священна... Це все вона Наша українська земля

Мені щиро шкода твої степи, ліси, квітучі лани, віковічні міста. Бо все тут скроплене кров ю. Нема такого закутку, де б не пролилася кров українського борця. Весь наш народ це вічний борець за правду та свободу. Подвиг його надихне інших бути сміливими та незалежними.

Скільки боровся потомлений люд, скільки сліз та крові пролито на нашій щедрій землі. Серце стискається від болю, як тільки згадаєш вільнолюбивих козаків, січових стрільців, борців за незалежність. А як пишаємося їхніми подвигами, як натхненно згадуємо овіяних славою гетьманів, отаманів та хорунжих. Як затято шануємо вірних поборників нашої державної самостійності. Було в тебе, Україно, все А скільки ще, напевно, буде Усе переживуть українці. Бо нація наша це Фенікс. Не можна Фенікса згубити, він знову встане з попелу. Скільки не знищуватимуть наш народ, але на згарищі тому тлітиме щира українська душа і знову воскресатиме, бо подароване їй вічне безсмертя.

І сьогодні знову йде боротьба. Знову наш народ змагається за те, щоб ти, Україно, була вільною. Щоб степами твоїми лунала нескорена народна пісня, щоб мова твоя була еліксиром життя, щоб небо твоє не пронизували блискавки смутку і жалю, щоб ти звалася саме Україною, а не Малоросією чи іншим вигаданим прізвиськом твоїх заздрісників, які лише й мріють мати такі родючі чорноземи, таке тепло сонце, а за своїх рабів таких мужніх людей. Та не допустять цього наші доблесні воїни. Батальйони йдуть у вічність, аби лише слава українська не згасла, аби лише ім я твоє було символом Свободи, Справедливості і Добра. Кожного дня захисники твої на своїй же землі проходять крізь пекло. Та маю віру, що скоро те пекло стане справжнім раєм, бо загиблі воїни стануть янголами і своїми невидимим щитами закриватимуть серце твоє від ворожих куль.

Чомусь назва Україна асоціюється саме з горем, а слово українець з силою, відвагою, огненним серцем. Отак завжди і поєднується горе з відвагою, лихо з долею, а слава зі смертю. Чому не може бути все інакше? Не знайти відповіді.

Сьогодні десь гримлять феєрверки, а десь гарматні постріли пронизують повітря, десь сонце і безкрає чисте небо, а десь бурякові хмари, сльози і втрати. Така протилежність. Така несправедлива, але наявна антитеза. Не у строфах і не на папері, а у житті, зовсім недалеко. Це все у долях. У людських українських долях. Та жоден солдат не має образи. Мають образи лише матері. Такі вічні касти матері і солдати. Такі єдині, але роз єднані війною. І поки один на передовій, у іншої своя війна - у серці. У кожного своя війна. А у народу нашого єдина. Вчора, сьогодні і завтра - безкінечно хай те знають на протилежних барикадах, що українці ніколи не програють війни, бо воюють за свою землю.

Від правди нікуди подітися, а неправда втопиться із часом. Перегорнута сторінка ніколи не стане новою книгою, а соняхи ніколи не замінять справжнє сонце. Твій, моя Батьківщино, національний код не розгадає ворог, бо зашифрований він у піснях, у славі українській, у вчинках, які творили твої люди. Тому не спалять вороги вічну книгу нашого життя.

Ніхто не переможе мій народ, ніхто Пройде війна, пройдуть літа, зникнуть сліди від крові, та не загояться українські рани. Не зможуть роки стерти пам ять. Але і крізь століття кожен наш громадянин, моя безмежна Україно, буде завжди готовий пролитися крапелькою крові на твоє священне знамено .