Цей пост буде присвячено державотворчим намаганням лідерам київської русі Х століття, діяльність яких не можна оминути нашою увагою - Олегові, Ігорю, Ользі, Святославу.

Беззаперечними досягненнями того періоду є укладання договорів з Візантією. Два з них (датовані 911 і 944) дійшли до нас у слов янському перекладі ХІІ століття з грецьких оригіналів.

911 року вперше ватажок купців-піратів названий великим архонтом - титулом правителя держави у грецькій номенклатурі (насправді, не зовсім так: перекладач ужив термін Великий князь Руський ; а так як Ігоря у своєму грецькомовному трактаті цісар Костянтин прямо називає архонтом, то дослідники ввавжають, що в оригіналі договору таки був титул Великий архонт Росії ).

Титул архонт не належав до найпочесніших. До болгарського правителя греки зверталися басилевс болгар (ставлячи його в один ряд зі своїм імператором - нечувана честь!), до хозарського - каган (майже імператор).

Тим не менше, сам факт переговорів на рівні перших осіб із найрозвинутішою, найбагатшою та найцивілізованішою країною відомого світу був великим досягненням.

На жаль, наступні договори (944, 971) вже не були такими вигідними.



Виклик - відповідь: срібна криза Середньої Азії

Поштовхом для розвитку держави стала срібна криза у державі Саманідів у середині Х ст. До цього часу срібна монета, що йшла з Бухари й Самарканда, була кров ю Східноєвропейської торгівлі. Криза болюче вдарила по встановленим відносинам. Помирають торгові міста Бірка в Швеції і Гедебю в Данії, Шестовіца в Україні та інші.

Для київських русів справи йшли краще, ніж для їх колег з Півночі: вони ж бо не втратитили свого головного партнера, Візантію, а грецька монета була поганою, але заміною саманідській. Краще, ніж в колег - не завжди ідеально: доходи київської русі падали. Срібла не вистачало обслуговувати той товарооборот, до якого звикли кияни.

До голів політичної еліти починають приходити різні думки, як можна компенсувати втрати.

Наступники Олега Ігор (який стикнувся з кризою першим), Ольга і Святослав та їхнє оточення вбачало кілька виходів із цієї ситуації.



1. Посилення залежності слов ян.

У торгівлі із слов янами руси були старшими діловими партнерами. Маючи військову перевагу, вони мали змогу нав язувати свої умови племенам. Те, що раніше купувалося у племен дорого, те хотілося взяти подешевше. Те, що купувалося дешево, хотілося взяти безкоштовно. А те, чого було мало, належало брати багато.

Звісно, невдоволених зміною правил належало примусити до співпраці силою. Все це в купі посилило залежність колишніх партнерів від Києва.

За реалізацією цієї програми Ігоря й застала смерть. Грецькі джерела повідомляють, що князь воював із непокірними йому племенами. Кажуть це й вітчизняні літописи. Можемо тільки здогадуватися, скільки тих повстань і виступів було насправді.

Як ми знаємо з літопису, наступниця Ігоря Ольга знищила головне місто древлян - вбивць Ігоря (археологія підтверджує ці події). Очевидно, вона керувалася не тільки мотивами помсти, а й суто практичними - в умовах посилення експлуатації племен демонстрація сили і готовност її застосувати була дуже доречна.

Водночас, літописна традиція приписує Ользі упорядкування кількості данини, введення системи погостів, структуризації системи відносин між Києвом і племенами.

Торгові відносини на більш-менш рівноправних засадах замінюються все жорсткішим диктатом Києва.



2. Вибивання з Візантії ще більших привілеїв у торгівлі.

Та цей варіант не спрацював зовсім: Ігорю й Святославу своїми військовими походами вдадлося лише погіршити умови торгівлі, обіцяні колись Олегові.

Іншими методами користувалася Ольга: вона намагалася піти на мирне зближення з ромеями, прийняла хрещення, удостоїлася двох аудієнцій.

3. Грабунок.

Загалом, цей пункт в деякому сенсі влючає в себе й перший. Адже цілком очевидно, що товарообмін та збирання данини мали час від часу набувати характеру грабунку.

В Х столітті руси здійснюють безліч грабіжницьких походів на колишніх торгових партнерів, які стали не такі потрібні через кризу. В першу чергу дістається тим, хто вчора приносив русам дірхем через торгівлю: улгарії Хозарії та іншим країнам волго- каспійського регіону - Дербенту, Кавказькій Албанії, Табаристану.

Посилення залежності племен від Києва та налагодження дипломатичних відносин із Візантією на основі діалогу стало головним державотворчим досягненням тих часів.

Зверхність Києва над племенами стає звичною річчю. В майбутньому це давало можливість вже централізовувати управління та нав язувати призначену з центру адміністрацію. Але це потім. Поки що місцева племінна верхівка не тільки керувала всіма внутрішніми справами, а й посилювала свій вплив на населення, опираючись на силу київських князів.

Тільки в близьких до Києва (а отже - перших жертв державотворчої діяльності) древлян та у Новгороді - північних воротах майбутньої імперії - сідає намісник із числа руських князів.

Спілкування з Візантією означало можливість для руської еліти перейняти передовий досвід людства в управілнні державою, ознайомлення з владними інститутами та системою організації суспільства.