Мені здається, запропоновану тему твору слід розуміти так: кожен народ має свою багатовікову історію, сторінки якої не завжди наповнені радістю. Не все те, що робили наші предки може подобатися нам, але ми не повинні страждати через це.

Своє твердження я можу довести такими аргументами: по-перше, нове покоління має свої цінності, відмінні від тих, що існували раніше; по-друге, ніхто не зобов язаний нести відповідальність за давні неспокутувані гріхи, натомість головним обов язком кожного є не повторити їх.

Особисто для мене, є лекція Ліни Костенко Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала - яскравий приклад саме такого розуміння проблеми. Письменниця закликала саме молодь творити нову історію України, в якій кожен з нас має знайти своє місце.

У зв язку з порушеною проблемою також згадуються страшні часи Другої Світової війни, яка стала найбільшою трагедією для українського народу. Так, гітлерівська Німеччина напала на Україну, але ключове слово гітлерівська , а отже, не означає, що увесь німецький народ був войовниче налаштований. Це лише фанатична мета та ідеологія однієї людини Гітлера. А це не привід пригноблювати все німецьке і, перш за все, людей, як зображується в оповіданні Любові Пономаренко Гер переможений у образі Фрідріха.

Отже, можна зробити висновок, що без минулого не буде й майбутнього , тобто ми повинні цінувати історію власного народу, але не жити тими часами, а постійно працювати на перспективу та прогрес нашої держави.