У мене є теорія про двох Порошенків . Оприлюднити її надихнув сам Петро Порошенко під час сьогоднішнього ефіру на UA:Перший, в якому остаточно підтвердив всі тези цієї теорії.

Є талановитий Порошенко-міжнародник.

Він створив потужну проукраїнську антиросійську міжнародну коаліцію, переконав європейських та американських партнерів ввести санкції проти агресора, систематично розкриває світові правду про війну в Україні і допомагає добувати для країни гроші і допомогу (щоправда це збільшує в рази зовнішній борг країни, який потім нам з вами виплачувати, але це окрема тема).

А є Порошенко-олігарх .

Він наполегливо провалює боротьбу з корупцією, очищення органів влади і системні реформи. Тому що сам є частиною державно-олігархічної системи, її продуктом.

Боротися з нею означає боротися проти самого себе і проти всіх тих, хто, власне, зробив його олігархом.

Помітити цих двох Порошенків просто:

  • для західних партнерів створюється картинка активної боротьби з корупцією, наприклад, через створення НАБ. Проте майбутня ефективність НАБ всередині країни ним же самим і блокується через блокування антикорупційної прокуратури ключового органу, без якого робота НАБ не більше, ніж журналістські розслідування;
  • для західних партнерів створюється картинка реформ, наприклад, реформа прокуратури. Проте всередині країни грузинському реформатору української прокуратури вставляють палки в колеса на кожному кроці, а потім ще й призначають керівника затриманих ним діамантових прокурорів обирати антикорупційного прокурора ключової фігури для ефективності НАБ;
  • для західних партнерів створюється картинка легітимності, наприклад, тих же змін до Конституції, які підтримує Конституційний суд. Проте всередині країни всі знають, що КСУ досі складається з тих же суддів, які допомогли Януковичу узурпувати владу, а отже, зроблять все, що в них попросять, аби залишитись на посадах. Не кажучи вже про те, що ці зміни розколюють правлячу коаліцію і призводять до загибелі людей;
  • для західних партнерів створюється картинка правосуддя, наприклад, через успіхи Генпрокуратури в боротьбі з корумпованими топ-посадовцями, яких заарештовують в прямому ефірі. Проте всередині країни усі мислячі люди задаються питанням: чому так сталося, що арештували депутата фракції, яка напередодні зі скандалом вийшла з коаліції, а так званих опозиційних депутатів, які голосують в унісон з пропрезидентською фракцією, за півтора роки не чіпали за розкрадання державних коштів в десятки разів більших;
  • для західних партнерів створюється картинка очищення і перезавантаження влади, наприклад, через заяви Президента, що він підтримує люстрацію. Проте всередині країни він дозволяє собі закривати очі на порушення діючого Закону (ЗАКОНУ), залишаючи на посадах тих, кого мав би вже рік тому звільнити.

Своїми успіхами Порошенко-міжнародник хоче прикрити нищівний для країни саботаж Порошенка-олігарха.

Але війна не може бути виправданням для відсутності реформ.

Тому якщо для Президента настільки важлива міжнародна спільнота, значить найправильніший шлях змусити міжнародну спільноту тиснути на нього ззовні з вимогою результатів.

Я щиро вірю, що прихід нових людей здатен змінити ситуацію.

Якщо для очищення дороги для них недостатньо люстрації, значить, треба використовувати інші доступні законні інструменти. І треба вже припиняти цю ганебну практику якщо прийшов до влади, то піду тільки вперед ногами .

Цивілізована традиція розвинених країн йти у відставку, коли суспільство не задоволене результатами. Якщо за відставку Генпрокурора підписались більше 100 депутатів, це значить, що мільйони людей, яких вони представляють в парламенті, не задоволені його роботою.

Міняти керівників треба доти, доки не прийдуть ті, хто буде готовий працювати на державу. І не тільки тому, що не захоче повторити сумний досвід папєрєдніков .