Держава нащадків Мстислава Великого зберегла незалежність після монгольської навали, на відміну від інших територій колишньої Київської Русі

Класична фраза, яку кожен з нас чув у школі від учителя історії: Після Батиєвої навали Русь опинилася під монголо-татарським ігом, а руські князі їздили в Орду по ярлик .

На багатьох сучасних мапах рубежі Золотої Орди малюють по польсько-руському кордону. Однак, такий підхід є невірним.

По-перше, правитель Галицько-Волинської держави (згодом - королівства Русі) їздив в Орду двічі - перший раз і він же останній. Ім я його було Данило Романович. Це дійсно був акт, що посвідчував статус Данила як слуги, а хана Бату - як володаря.

Проте подальші події розкривають все трохи з іншої сторони. Важливо розуміти, що ситуація після розорення була зовсім непевна. Русь переживала погроми й раніше (наприклад, від половців) і князі не передбачували, що складеться нова геополітична реальність. Можна було розраховувати, що хан просто прийме васальну присягу від великого київського князя і загалом держава збережеться разом з її політичними та державницькими традиціями.

Для Данила це був цілком прийнятний варіант - він був готовий або сам стати великими князем у Києві, або визнати таким, скажімо, Михайла Чернігівського. Формальний васалітет не часто ставав перешкодою реальній незалежності. Наприклад, англійський король був васалом французького, Вітовт присягав Ягайлу.

Власне, щоб побачити загальну ситуацію, він і поїхав до хана. Проте вже на місці переконався, що Орда не буде ставитися до Русі, її традицій та її еліт з повагою. До нього та інших відносилися як до холопів, призначили головним Ярослава Всеволодовича (наймолодша гілка Рюриковичів на Русі - Юрійовичі, мали найменше прав на старшинство), була зламана традиційна феодально-сюзеренська система, Київ потрапив під управління ординських чиновників.

Отже, Орда пропонувала не васалітет, а пряму анексію. Реально призначені за волею хана князі були не васалами, а ординськими чиновниками, беклярбеками.

Перетворися з правителя на чиновника Данило не захотів. Тому в підконтрольних йому землях сформувалася інша реальність, відмінна від решти Русі.

З моменту початку збройного протистояння з Ордою і до походу Бурундая очевидно, що Королівство Русь було цілком незалежною країною. Факт офіційної коронації демонстрував розрив із Ордою, анулювання присяги в односторонньому порядку.

А от із приходом темника пов`язано кілька слизьких моментів, що свідчать про залежність:

  • руські війська взяли участь у поході татар на Литву;
  • Василько і Лев отримали ярлики.
  • було зруйновано укріплення майже всіх міст.

Ця ситуація є свідченням не підпорядкованості, а дипломатії з позиції сили у виконанні татарського темника, яка була типовою для тогочасної Європи. Звісно, на контраст був великий: 50 років до того сама Русь подібним чином погрожувала і диктувала умови Австрії, Чехії, Польщі, Угорщині, а тут сама опинилася у такій ролі. Тим не менше, ми не розглядаємо ці країни як провінції Русі. Тому не має підстав говорити про підкорення Русі. Щодо ярликів, то тут також варто дивитися на ситуацію, а не на сам факт видачі грамоти. Ярлик був типовою формою дипломатичного договору між ханом і майже довільним європейським правителем. Нижче приведений ярлик хана Тохтамиша королеві Ягайлу.

Після того, як Бурундай залишив королівство, все повернулося до попереднього статус-кво.

Важливим фактом на користь незалежності держави була передача влади у спадок. У Середньовіччі це була найголовніша ознака незалежності. Від Данила правління перейшло до сина Шварна, від того до брата Лева, далі - до сина Юрія, сина Андрія, зятя Юрія ІІ, зятя Любарта-Дмитра і до сина Федора. Ніякий хан і някий інший зовнійшній фактор не впливав на зміну влади в державі. Якщо процедура воціаріння наступника визначалася лише внутрішніми факторами, таку державу бачили незалежною.

Також на території королівства не було ординської адміністрації, баскаків чи темників.

В той же час, на іншій території Русі хани тасували князів, як їм того хотілося, призначали на велике княжіння на свій розсуд.

Реальним васалом ординців став Лев Данилович. Він мав за сюзерена еміра Ногая. Це був васалітет у класичному європейському форматі: васал допомагає сеньйору, зберігає внутрішню свободу, розраховує на його захист, сплачує данину. Принципово, що Лев був єдиним контактом Ногая в державі. Залежні від Лева феодали і князі не їздили з доносами до Орди, як це було в решті земель. Зносини відбувалися лише на рівні король - емір через посольства.

Також Лев зберіг унікальне право на ведення самостійної зовнішньої політики. Тодішній статус руського королівства можна порівняти із Візантією, що також була васалом Ногая.

Лев протистояв у своїй політиці не Ногаю, який був гідним сюзереном, а ханам, яким так і не вдалося взяти столицю Львів.

Після смерті Лева і Ногая Русь знову стає абсолютно незалежною. За правління Юрія та Андрія вона знов іде на пряму конфронтацію з Ордою. Польський король називав короля Андрія та його брата луцького князя Лева непереборним бастіоном проти татар .

Лебединою піснею хоч якогось впливу на королівство татар стала ставка на Юрія-Болеслава. Татари підтримали молодого князя, проте з часом він, посиливши свою владу і позбувшись опіки бояр, став проводити самостійну політику. Любарт і Федір уже взагалі не зважали на татар, проте Федір став литовським васалом-намісником.

Проте це вже інша історія.

Важливо те, що прирівнюючи ситуацію у королівстві та на анексованих Ордою територіях, в нас намагаються вкрасти 100 років незалежності і державності.