15 серпня 1649 року у битві під Зборовом українське військо вщент розгромило військо наймогутнішої на той час європейської держави, Речі Посполитої, очолюване самим її Королем Іваном-Казимиром Вазою, пише Сергій Коваленко .

На превеликий жаль закріпити перемогу на міжнародно-правовому рівні вдалося не в повній мірі.

Перемогу здобуло українське військо у союзі з кримським, очолюваним Царем Ісламом Гіреєм. І в нього було своє бачення.

Як безсумнівний державний суверен, рівний Королеві польському, він врятував Короля від ганебного невідворотного полону, нав язав Гетьманові Богдану Хмельницькому умови замирення з Річчю Посполитою і виступив гарантом дотримання цих умов з боку Війська Запорозького.

Як би там не було, а Україна в статусі Війська Запорозького була, нарешті, визнана воюючою стороною, а не купою збунтованої черні , і за нею була закріплена територія її юрисдикції.

Це було державне визнання.

Чи зробив помилку Цар Іслам Гірей, не довершивши разом з Гетьманом Богданом Хмельницьким остаточного розгрому Речі Посполитої?

Мабуть зробив.

Піднесення України дало б йому змогу вирвати Кримське царство з-під влади Турецького цісарства, а Україні - не дертися в ситуативний союз із Москвою.

В результаті й Україна й Крим зберегли б незалежність, а так обоє через якихось 120 років опинилися під Москвою.

Так недалекоглядні рішення політиків руйнують їхні держави.