За результатами найсвіжішого опитування компанії Research Branding Group, майже половина українців не проти, аби в Україні було дві державні мови.

Думаю, причина найчастіше така: всі у нас і так знають дві мови та розуміють дві мови, то чом би двомовність не легалізувати?

А от я, хоч і не Баба Яга, але проти.

Бо мало хто розуміє в Україні дві мови.

І вже не раз доводилося у цьому переконуватися.

Може російську ще більш-менш, а українську не завжди, то це точно.

Якось в Києві в затишній, на перший погляд, кав ярні мені відмовилися принести до кави вершки, патамушта слівкі єсть, а вєршков нема .

А якби я зразу попросила сливку до кофі, а не вискакувала зі своїми вершками до кави, то офіціанти все б одразу зрозуміли.

Суржик в Україні розуміють більше та частіше, ніж якусь там літературну мову, особливо українську.

То може зробимо його офіційним, щоб не мучитись?

Бо, канєшно ж, нашо заморачуватися з тою рускою та украінскою, якшо можна нормально опщатися і всі всіх понімають.

Правда?

Вже звиклося до спілкування в соціумі приблизно такого штибу:

- Мущіна, ви шо? За вами жи хтось йде, притримайте двері!

- Водітєль, куда ви їдете? Я ж просила: остановіться на зупинці!

- Женщіна, почьом кіло картошки?

Але найбільше мені подобається:

- Дєвушка, у вас не буде рубля, щоб я вам дала здачі п ять?

- Є тільки гривні.

- Яка разніца!

Діствітільно, яка разніца?

Всі і так всьо понімають.