Що таке церковно-слов янська мова?

Інакше стояла справа з болгарською мовою. Вона була зрозуміла для українців і різниця між нею й тодішньою українською мовою була далеко менша, ніж тепер.

Солунські брати переклали святі книги на ту мову, котру знали. А вони знали саме солунський говір болгарської мови.

їх слідами пішли й їх учні. В самій Болгарії в міру того як вздовж і вшир Болгарії поширювалася болгарська культура, ця мова зазнала змін; ще більшими були ці зміни на сербському або східно-слов янському грунті.

Вплив живої мови на церковно-слов янську.

Під пером українських переписчиків вдиралися в церковно-слов янські пам ятники риси української мови Бачачи в церковно-слов янськім тексті, наприклад, слово рѫка з старо-болгарським носовим самозвуком о, український переписчик мимоволі під впливом своєї вимови робив помилку проти старо-болгарської орфографії й писав замість ѫ своє у (рука).

Так бачимо, що церковно-слов янська мова переймала на Україні відразу елементи живої української мови й рівночасно тратила все, що було чуже для українського вуха, а її вимова пристосувалася до живої місцевої вимови.

З поширенням писемності, з появою українських оригінальних творів український елемент в церковно-слов янських пам ятках скріпився.

Так принесена в Україну чужа мова поволі українщилася в своїй фонетиці, хоч як пильнувало духовенство заховати незмінним характер перейнятої для потреб церкви чужої мови.

Виліїв народної фонетики на книжну мову бачимо вже в найдавніших українських пам ятках, наприклад в Збірниках Святослава з 1073 й 1076 рр., де змішуються букви: ѣ і и, ы з и, в і у та де після шиплячих співзвуків виступає о замість е (жона, чоловіка).

Східно-слов янський тип церковнослов янської мови.

Різниці болгарського типу церковно-слов янської мови від східно-слов янського типу такі.

На місці носових звуків болгарського типу так званого великого юса (Ѫ) й малого юса (ѧ) виступили в східно-слов янськім типі чисті самозвуки: у, ю, я, а (рѪчка-рука, гадаѪ гадаю, рѧса ряса). Глухі ъ і ь вимовлялися в болгарськім типі як о й коротко стиснене е; в східно-слов янськім типі вони перейшли на кінці слів у прості знаки, що означали твердість або м якість попереднього співзвука, а в середині ъ перейшло в о, ь в е (сънъ сонъ, дьнь день).

Замість ра, ла, рѣ, лѣ, в болгарськім типі маємо в східнослов янськім типі оро, оло, ере, еле. (браздна бороздна, класъ колосъ, брѣза береза, жлѣза железа).

Це так званий перший повноголос для відрізнення від другого повноголосу, який полягає в тім, що складам ръ, лъ, рь, ль в болгарськім типі відповідали в східнослов янськім склади: ор, ол, ер, ел (бръзо борзо, блъгаринъ болгаринъ, зрьцало зерцало, срьдьцевѣдьць сердьцевѣдець). Замість ѥ на початку слова в болгарськім типі прийшло о в східнослов янськім типі (ѥдинъ одинъ, ѥлень олень).

Перед j мягчилося д, в болгарськім типі в жд, в східнослов янськім в ж; г перед j давало в болгарськім типі шт (щ), в східнослов янськім ч (виждѪ вижу, свѣшта свѣча).

Болгарська мова різнилася від східнослов янських і багатшим засобом деклінадійних і кон югаційних форм, а крім того відмінною складною, яка підпала під сильний грецький вплив.

Український тип церковно-слов янської мови .

Але й на східнослов янськім грунті церковно-слов янська мова не була однакова на всій території східного слов янства. Відразу, як тільки почали тут поставати свіжі списки, з готових перекладів, продерлися в неї на Україні характеристичні прикмети української мови, у великоросів їх мови, а дещо пізніше в білорусів прикмети білоруської мови.

Українські пам ятки церковно-слов янської мови ХІ-ХУ ст. відрізняються тим, що тут маємо змішування букв ѣ і и (въ вѣри в Збірнику Святослава з 1073 р.), змішування и з ы (неправьди там же), змішування в і у (оучиненъ і вхчиненх в Збірнику Святослава з 1076 р.), нахил до усилювання пня зъл в зол (золоба там же), заміну звука е в о по шиплячих і j перед твердим складом (чоловѣка в Збірнику Святослава з 1073 р.), нахил твердого р до пом якшення і м якого р до ствердіння (Навъходоносорю, цару); крім того маємо жч замість жд, о замість е, тобѣ, собѣ замість тебѣ, себѣ, ю, я, є по ж, ч, ш, щ, закінчення 1 відм. мн. іменників на -ове, окінчення приказового способу на -ѣмъ, -ѣте зам. -имъ, -ите, закінчення 1 ос. мн. на -мо й таке інше.

Український тип церковно-слов янської мови зберігся в таких найдавніших пам ятках : двох Збірниках Святослава з 1073 й 1076 рр., в 13 словах Григорія Богослова кінця XI або початку XII ст., в Галицькім Євангелії з 1144 р., в Кристинопільськім Апостолі XII XIII ст., в Галицькім Євангелії 1283 р. поповича Евсевія в Галицькім Євангелії з 1266 1301 рр., в Холмськім Євангелії з XIII XIV ст., в Пандектах Антіоха з 1307 р., в Бучацькім Євангелії XIV ст., в Луцькім Євангелії ХІV ст., в Путенськім Євангелії ХІV ст. й багатьох інших наших пам ятках, тим численніших, чим вони пізніші.

Письмо.

З болгарською літературою прийшла на Україну й тут загально прийнялася та слов янська азбука, котра дістала назву кирилиці.

Для випадкових цілей уживали, правда, і глаголицю; головно служила вона в ролі криптографії тайнопису. Найдавніша форма кирилиці на українському і взагалі східнослов янському грунті є уставне письмо.

Його характеристичною рисою є квадратовність, себто кожну букву, написану таким уставним письмом, можна обвести квадратом.

З огляду на дорогий матеріал та зростання потреби в книжках букви цього письма почали витягатися догори та звужуватися з боків. Так постало пізнє уставне письмо. Від XIV ст. датується нова доба письма, так зване півуставне письмо, менше довершене, з буквами над рядками та з титлами.

В змаганні до щораз більшої швидкості виробився в ХV ХVІ ст. скоропис. В попередніх стадіях розвитку кириличного письма кожна буква писалася окремо.

В скорописі букви заокруглюються, щоб було легше писати, зближуються і сплітаються, бо писар, щоб виграти час, не відриває пера від паперу й пише букву за буквою.

Опісля через світське (гражданське) письмо, орієнтоване на західноєвропейське, доходимо до теперішнього скоропису.

Окраси рукописів .

Наші предки дуже дбали про красу своїх рукописів і прикрашували їх вставками, розмальованими початковими буквами (ініціалами) й мініатюрами.

Орнамент заставок з бігом часу змінився.

В звіринім орнаменті сплітаються фантастичні звірята й птахи, геометричний орнамент перейняли ми від греків, а в XVI ст. з являється рослинний орнамент під західним, головно італійським впливом.