Я довго збирався з думками, щоб написати цей пост, пише Krapyvenko Dmytro .

Розкол України стає все більш реальним.

Ні, це розкол не географічний, мовний, чи єропейсько-євразійський.

На щастя, він поки що умовний.

Він не є всеохоплюючим, але до нього долучилися найважливіші верстви.

Назвемо це розколом на лібералів і радикалів.

Вони разом були на Майдані.

Разом перемогли.

Але мотивація була від початку, засадничо різною.

Одним була потрібна європейська інтеграція, вони просто взяли парасольки і пішли пити каву на Майдан. Потім стрибати з ліхтариками .

Іншим потрібна була революція. Насильницька зміна влади. Кривава боротьба. Заради ідеї, в яку вони вірять. Вони пішли у бій. Беззбройні на армаду МВС, з дрючками проти екіпірованих і озброєних. З картонними щитами на кулі.

І перемогли.

Але...

Перемогли не самі.

Революцію потрібно було обігріти, нагодувати, Майдану були потрібні очі і вуха. Інформаційна підтримка. Гроші.

Не ті міфічні американські долари, а живі гривні на всі згадані вище потреби.

Все це забезпечили ліберали.

Тобто перемогли разом.

Але...

Випробування на тому не закінчились.

Радикали пішли на фронт . Вони не цікавились соціальними виплатами, компенсаціями загиблим і пораненим. На свій страх і ризик. Часто без жодного статусу. Не за піраміду Маслоу, як мене дехто намагався переконати.

Лібералів на фронті менше . Волонтерить з них якийсь процент. Але вони створюють матеріальну цінності, працюють, багато хто з них відмовився від хорошої кар єри і високих зарплат заради роботи у кафкіанському Замку під назвою державне управління , щоб робити реформи.

І тут назрів розкол: радикали хочуть перемоги, а ліберали миру.

Саме в цьому я бачу головне протиріччя, яке вже за кровоточило.

Так, можна сказати, що в усьому винні політики, бо вони не ті і не ті, просто цинічні козли, для яких влада - ресурс для створення власного Межигір я - скромнішого і більш естетичного.

Це твердження недалеке від істини.

Але політики нам не допоможуть, розкол подолати можуть самі два табори - протягнувши одне одному руку, без всяких посередників.

А для цього для початку треба відмовитись від мови ненависті.

Припинити ліберальний зуд: ой, ті фронтовики такі брутальні, хай держава їх десь діне, нас з ними в Європу не пустять.

Ну й радикалам варто б приборкати своє позерство: ви, салаги, пороху не нюхали, нічого ви не розумієте, нам треба все і негайно.

Ми всі співвітчизники, ми перемогли один раз, переможемо й другий.

Альтернатива - громадянська війна усіх проти всіх, в якій переможе Росія.