Будуючи паркани й зводячи стіни, Європа сама починає перетворюватися на в язницю. Слідкуймо уважно, бо паркан від біженців може бути хрестом і для наших безвізових перспектив, пише Андрій ЛЮБКА .

Угорський уряд радісно рапортує, що йому на кордоні зі Сербією вдалося звести паркан з колючого дроту завдовжки 175 кілометрів.

Можливо, біженцям з бідних і нещасних країн тепер важче буде дістатися в Євросоюз, але є й інший бік медалі будуючи паркани й зводячи стіни, сама Європа поволі починає перетворюватися на в язницю. Хоча й розуміє, що така самотужки зведена тюрма не може бути щасливою.

Ми живемо у ґлобальному світі, коли бути неприступним островом щастя й достатку все важче і важче.

Що аж ніяк не означає, що біженці з Сирії чи Афганістану не проблема. Лише протягом липня на кордонах Євросоюзу виявлено 107 тисяч міґрантів.

Логічно припустити, що як мінімум удвічі більшій кількості біженців вдалося потрапити до Європи непоміченими. Серед специфіки останнього літа зміна головного міґраційного шляху в ЄС.

Якщо раніше більшість біженців потрапляли до Європи середземноморським шляхом , через Італію, то тепер головний потік утікачів від недолі пролягає через Балкани.

20 липня Македонія через це оголосила надзвичайний стан і закрила кордон із Грецією. Втім, це не допомогло.

Як автор цих рядків мав змогу пересвідчитися у кількох балканських країнах, проблема з біженцями набуває справді загрозливого масштабу. Вони вже не переховуються, не маскуються й не намагаються непомітно прошмигнути транзитні країни тепер біженці рухаються цілими колонами, кілометровими валками, залюднюють цілі площі.

У самісінькому центрі Белґрада ви можете побачити тисячі втікачів із Сирії, що лежать, їдять чи просто стоять на вулицях. Належить брати до уваги, що біженці, які вирушили в Європу, переважно мають гроші й документи, вони не просять милостині, виглядають більш-менш охайно.

Але сама їхня кількість мимоволі вражає і навіть лякає.

Мабуть, Україні найлегше зрозуміти масштаб гуманітарної катастрофи, пов язаної з вимушеними міґрантами й переселенцями, адже ми маємо своїх, внутрішніх, біженців.

Тому знаємо: це люди, які гостро потребують допомоги, які втратили все чи майже все, кожен день яких є битвою за виживання.

Ми бачили на власні очі тисячі сімей, що знаходили прихисток у притулках, що шукали в наших містах можливість орендувати квартиру чи знайти роботу.

Проте знаємо ми й інше: не завжди переселенці хотіли прийняти правила життя нового реґіону проживання.

Діти в садочках і школах, які демонстративно відмовлялися говорити українською і обзивали всіх навколо бандерівськими вбивцями; жінки, які брали матеріальну допомогу від України і водночас не соромилися говорити, що їхні чоловіки воюють за ДНР; мажори-мільйонери, які втекли від війни і на широку ногу живуть у мирних містах, але ніколи на жодну копійку не допомогли своїм землякам-втікачам, усе це також біженці.

Словом, безумовно треба допомагати біженцям, але не можна й не брати до уваги той факт, що частина з них небезпечні, не захочуть інтеґруватися, не шануватимуть законів нової країни-домівки, дестабілізуватимуть ситуацію в містах, що надали їм притулок.

Ці небезпеки і щораз більша тривога європейських суспільств мають цікавити нас не лише з огляду на моральний аспект справи острах перед нашестям біженців зачинить і двері наших безвізових перспектив.

Хай там як, а Європа виявилася не готовою до такої масштабної кризи. І будівництво парканів аж ніяк не зможе врятувати ЄС від напливу біженців.

На жаль, ця проблема не має вирішення, яке задовольнило б усіх.

Що робити, коли аналітики, уряди і паркани безсилі?

Як на мене, у таких ситуаціях найкраще керуватися серцем, мораллю, інстинктом добра: намагатися поширювати солідарність, допомагати. Це саме той рецепт, який може виявитися успішним у довшій перспективі.

Тимчасом як будівництво парканів з колючим дротом лише поглиблюватиме кризу і створюватиме відчуття ґлобальної в язниці.

Для всіх і біженців, що не мають надії, і поки що щасливих європейців.

Відгороджуючись від людей, що потребують і просять допомоги, Європа перестає бути Європою; руйнує ті цінності, що їх сама ж і створила; своєю власною поведінкою знищує ті високі моральні імперативи, на яких збудовано європейську ідентичність. Це все, звісно, високі слова, але чим же буде Європа без них?