Ще цікавий психологічний момент, пише Антон Санченко.

Кияни ще й тому сприймають Львів неймовірно дружнім і абсолютно безпечним містом, бо їх чи не вперше оточує переважно українська мова.

В киян це вже на рівні рефлексу - не чекати підступів, якщо людина говорить з тобою українською.

Ось так ідуть до тебе вночі троє якихось короткострижених квадратових типочки безлюдною вулицею, напружуєшся й концентруєшся про всяк випадок, а потім:

Слухай, в тебе цигарки нема?

Ти одразу втрачаєш концентрацію.

Це якісь військовослужбові хлопці з госпіталю в самохід пішли, мабуть.

В гопників інші проізношення.

Ні, я не стверджую, що російська для нас - то мова тільки агресії, але мова агресії - завжди російська.

Так склалося історично, від чорноротих продавчинь в Сільпо до гопничків на районі і депутатиків із запаркованих просто на переході джипів.

У Києві, якщо хочуть тебе обхамити, завжди переходять на правильні проізношенія.

А українська то мова внутрішнього кола довірених осіб. Отак стоять оті продавчині, перетирають між собою українською, а до тебе виключно - мужчина, что вам нада?

На те, щоб звикнути до думки, що у Львові українською спілкуються всі, включаючи злодіїв і хамів, туристам- гастролерам зазвичай просто не вистачає часу.