Колись працювала я в агенції, що знаходилась в одній будові з офісом депутата, що власне і був орендодавцем для нашої і ще багатьох рекламних установ, пише в своєму блозі: Ustinova Yevgeniya .

Офіс депутата розташовувався на останньому поверсі, тому його відвідувачів можна було добре роздивитись, поки їдеш з ними в ліфті. Зауважу, що на тлі працівників РА ці персонажі виглядали якимось жахливим випадєнієм. Дорогі костюми, поверх них кожани, барсєтки, туфлі-аладіни. Раз бачила товстелезного мужика у спортивному костюм і і в шубі.

А раз мені пощастило проїхатись один на один із представниками навколодепутатської фауни аж до 5-го поверху. Я навіть не знаю з якої частини України прибули ці двоє, але на вигляд їх тупо знайшли на городі, при чому в той рік, коли не вродило. Фігури їхні, хоч і вбрані в дорогезні костюми увінчані коштовними запонками, були покручені, як коріння якогось батау чи топінамбуру.

Писки землистого кольору непрвильної форми з жолобками та западинами замість чітких рис, покоцані медведками та деінде понадкусювані кротами. Я притулилась собі тихенько в куточку, і тут ці двоє почали балакати між собою. На такому дикому суржі, що я аж витягла навушника з вуха. Ні на гуцульському, ні на закарпатському, ні на наддніпрянському, а на якомось бу-бу-бу печерно-лісововму.

Складалось таке враження, що роти в них понапихувані корінням і жолудьми, слова вони не вимовляли, а якось булькотіли чи то гуркотіли. А найцікавіше, що булькотіли вони про те як оце вони класно видпочили у Швейцарії на лижах, і що треба оце вже знову поїхати, бо жінка просе, і що хулі там давай завтра візьмемо приватний літак і вже там! І що там готель-шмотель на стопіцот зірок з мішлєновським рестораном і басейнами і тд і тп.

Мабуть на моєіму обличчі відобразилось неабияке, хмм, здивування, бо за мить, злововши мій погляд, персонажі вимкнули режим турбо-суржа, міло улибнулісь і сказалі:

- Ой дєвушка, а что ви так на нас смотрітє? Такая сімпатічная, ви здєсь работаєтє?

Хвала богу, в цю мить двері ліфту відкрились на моєму поверсі, і я не виходячи зі стану когнітивного дисонансу вийшла.

Далі весь день я уявляла себі як ці лісові клубні у лижних костюмах котяться по засніжених трасах Швейцарщини і від звуків їх первинного дикого суржа в горах псується погода.

І, блін, загадка звідки були ці двоє досі мене муляє. Де ж у нас так говорять? Може десь на поліссі?